Олександрія. НВК "Марто-Іванівський ЗНЗ І-ІІст.-ДНЗ"

 





Історія школи

/uploads/editor/3838/336766/sitepage_9/files/moya_ridna_shkola_.ppt

 

 1.   Назва населеного пункту і географічні дані про нього.

   Сучасна офіціальна назва населеного пункту – село Мартоіванівка. Вперше тут поселився в 1771 році прапорщик Новокозачого полку Василь Чечель і дав назву цьому населеному пункту-Слон Камінь. Пізніше це поселення називалося Бадиною (по прізвищу козака Потапа Миколайовича Баді).

   В 1784 році помістя купляє чиновник з міста Олександрії, Іван Андрійович Ошкал з дружиною Марфою Прохорівною, й дають селу офіціальну назву Мартоіванівка,але разом з цією назвою в народі село називалося Очкаловою (інколи й зараз називають). Але офіціальна назва Мартоіванівка збереглася й до цього часу. Населений пункт Мартоіванівка в минулому і тепер являється селом.

  Село Мартоіванівка належить до Звенигородської сільради, Олександрійського району, Кіровоградської області. Село розташоване на правому березі річки Інгулець. Віддаль до сільради 3 км ,до обласного 78 км, до найближчої залізничної станції «Олександрія»- 5 км.

  Безпосередньо біля села залягають потужні поклади бурого вугілля, на базі яких нині діє Байдаківський вугільний розріз, та будівельна глина, яку використовує цегельний завод.

  Дуже добре тут росте біла акація, клен, тополь, дуб, а також фруктові дерева. В полі водяться зайці, лисиці, ховрахи, хом’яки, та польові миші, а з птахів - перепел, куріпка…

  1.Минуле мого краю.

   Як уже згадувалося вище в 1771 р. тут вперше поселився прапорщик Новокозачого полку Василь Чечель, який мав 840 десятин  "рангової", або власної землі, а також тут поселились 23 селянські сім’ї.

   Переміщення населеного пункту не було. Недалеко від села Мартоіванівка, на відстані 3 км, в 1879 р. було засновано хутір Головківський. Його заснували відставні солдати на надільній землі в степовій безводній місцевості. Спочатку тут було 14 хат та одна землянка, в яких жили 64 душі, з них чоловіків -35, жінок -29.

   2. Стан жителів та їх заняття в минулому 

  Жителі села Мартоіванівки були кріпаками. Це підтверджується архівними документами, в одному з яких говориться : “Добрые супруги ( мова йде про поміщиків Ошкалів) не удовольствовались обеспечением своих наследников, они обязаны их отпустить на свободу, или как тогда говорили на волю, всех своих дворовых крестьян …”

   Як вище говорилось, поміщицькими економіями спочатку володіли , Іван Андрійович Ошкал, потім Мартоіванівка була передана в наслідство братові дружини Івана Ошкала – Івану Прохоровичу Горюнову, рід яких володів економією до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Перед революцією сім’ї Горюновичів в Мартоіванівці належало 476 десятин та в Лелековці, Петрівської волості, 2113 десятин землі.

  Всього населенню села Мартоіванівки до революції належало 898,3 десятин землі, з яких 389,3 десятини належали селянам, в основному куркулям. В поміщицькому маєтку працювали наймити по 14-16 годин на добу. За цю роботу вони одержували таку платню в день:

плугатар  - 25 копійок ;

погонич ­­  - 15 копійок ;

сівач         - 40 копійок ;

косар        - 50 копійок в сінокіс;

  - 70 копійок в жнива;

сапальник – 10-20 копійок.

  Історичні події ,пов’язані з населеним пунктом.

   3.Революційні події, пов’язані з населеним пунктом.

  Документів не залишилося, але згідно переказів, в селі в 1905 році існував якийсь революційний гурток, членами якого були : Федоренко Назар Митрофанович, Коваленко Сидір Миколайович, Самохвал Сидір Іванович та Куделя Іван Кузьмович, які переслідувались царським урядом. З них немає нікого живих, тому про характер діяльності цього гуртка нічого не можна сказати. В 1905 році селяни забирали у маєтку поміщика Гороновича скот та інвентар. Зачинщиків цього, Тяглого Філімона та Романенка, викликані поміщиком, козаки били нагаями.

  На початку березня 1918 року в село прийшла кавалерійська частина німецької армії. В сараї, що колись належав поміщику, німці розмістили коней та залишили піки та одного чергового, а самі були на току. Жителі села Мартоіванівки Соколенко Леонтій Андрійович, Романенко Іван Антонович, Федоренкр Яків Гаврилович, Федоренко Макар Андрійович, Лобода Олексій Пилипович, Федоренко Іван Митрофанович захопили частину коней і піки, вбили декількох німців й почали формувати з місцевих жителів  кавалерійський ескадрон, командиром якого став Федоренко Іван Митрофанович.

  Ще з приходу німців в селі були активними членами ревкому Якина Ілья Панасович та Федоренко Павло Сидорович. Знайшовся якийсь зрадник, який видав цих людей. Німці їх стратили. Вони захороненні на місцевому кладовищі, на могилі стоїть невеликий пам’ятник.

  Радянська влада  в селі вперше була встановлена на початку 1918 року. Першим головою сільської ради був Соколенко Леонтій Андрійович. Поміщицьку землю ділили два рази. Вперше її захопили й розподілили ще восени 1917 року, а остаточний розподіл землі між селянами відбувся в 1922 році. Партійна організація в селі вперше виникла в 1929 році. Першими комуністами були: Шевченко Никифір Прокопович, Шаповал Трохим Калістратович, Федоренко Яків Гаврилович.

  До 1929 року окремі комуністи, що були в селі були на обліку в партійній організації Байдаківського вугільного кар’єру , який знаходився біля села, а партійна організація його приймала активну участь в громадському житті села.

  Комсомольська організація в селі була створена в 1927 році. Також в цьому ж році було створено ТСОЗ, яке назвали «Паризька комуна». В ньому об’єдналися 27 господарств. Колгосп було створено в 1929 році, який теж мав назву «Паризька комуна». Повністю було завершено колективізацію в 1931 році. Ініціаторами створення ТСОЗ, а потім і колгоспу були Якина Семен Панасович, Федоренко Яків Гаврилович, Дяков Василь Данилович, Самохвал Тихон Іванович та інші. В 1950 році відбулося укрупнення колгоспу. До складу укрупнення колгоспу ввійшли Мартоіванівський колгосп  «Паризька комуна» та Звенигородський колгосп «Шлях до комунізму». Укрупнений колгосп дістав назву «Шлях до комунізму».Зараз він має назву «Гірник».

  До революції більшість населення була неписьменною. З 1925 року до 1931 року неписьменність була в основному  ліквідована шляхом організації гуртків по ліквідації неписьменності. Керували цими гуртками вчителі та культармійці з письменних селян (в основному комсомольці).

  В селі була початкова школа, а з 1933 року вона стала семирічною. Перед Великою Вітчизняною вже всі діти одержували семирічну освіту.

  4.Велика Вітчизняна війна (1939-1945 рр.)

   Напад фашистських загарбників був великим лихом для жителів села Мартоіванівки, як і для всього радянського народу. В перший день війни почалась мобілізація чоловіків, але чимало в перші дні пішли й добровільно на фронт. В війні безпосередньо приймали участь 306 жителів села,з них загинули смертю хоробрих 87 чоловік. З перших днів війни жителі села почали готуватись до оборони: копали протитанкові рови, бомбосховища, створили знищувальну роту, яка входила до складу знищувального батальйону м. Олександрії. Населення було охоплено патріотичною ідеєю. Коли одного разу хтось сказав, що в полі спустився ворожий парашутист, то на його розшуки вишли дорослі і малі. Коли наступ ворога почав загрожувати селу з колгоспу було евакуйовано сільськогосподарські машини та тваринницькі ферми. Хто встиг із людей теж евакуювався.

  6 серпня 1941 року ворог увійшов село,а звільнено село від окупантів 6 грудня 1943 року. Школу німці перетворили в конюшню. Окупанти грабували населення, забирали корів, свиней, одяг,а також катували людей. Але через те, що було добре організоване сповіщення про наміри окупантів ніхто з жителів села не був вивезений на каторгу в Німеччину,бо тікали коли організовувалися облави, а добровільно ніхто не хотів їхати. 6 грудня 1943 року село було звільнено від окупантів героїчною  Радянською Армією.

   5. Післявоєнні роки

   Відбудовувати зруйноване господарство було винятково тяжко: не було сільськогосподарських машин, тяглової сили та посівного матеріалу, працездатні чоловіки були на фронті, частина людей ще не повернулася з евакуації. Але героїчними зусиллями всього населення, що було в селі, навесні 1944 року вся земля колгоспу була оброблена й засіяна. Працювали жінки, старі й діти. Тракторів, коней і волів майже не було, тому в полі працювали на коровах, які належали колгоспникам, робітникам і службовцям. З кожним наступним роком Радянська держава все більше і більше давала сільському господарству техніки, з кожним роком почала зростати продуктивність колгоспного виробництва. За період з 1946 по 1962 роки в селі було збудовано 4 корівники на 390 голів, телятник на 300 голів, 4 свинарники на 1500 голів, вівчарник на 3000 голів, омшаник, зерносховище, овочесховище, автогараж, майстерні, будинок для тваринників, дитячі ясла-сад на 70 дітей.

    У 1958 році в селі побудовано школу триповерхову середню з центральним опаленням, водопроводом і каналізацією. Зразу ж після війни в селі відкрито фельдшерсько-акушерський пункт. За цей період в селі побудовано 207 індивідуальних будинків в  більшості цегляні.

   Поворотним пунктом в дальшому розвитку господарства колгоспу були рішення вересневого Пленуму ЦК КПРС 1953 року. Колгосп було зміцнено  агрозооветеринарними кадрами, підвищилась культура обробітку грунту й догляду за посівами, зросло поголов'я й продуктивність громадського тваринництва, розгорнулось капітальне будівництво в колгоспі, зросла технічна озброєність господарства. Місцева партійна організація виробила заходи по виконанню рішень 20, 21,22 з'їздів КПРС, колгоспники  брали підвищені трудові зобов'язання на честь партійних з'їздів. В результаті всіх цих заходів значно зросла продуктивність праці в колгоспі, виросли прибутки й неподільні фонди колгоспу та оплата праці колгоспників. В післявоєнні роки село повністю електрифіковане, а в колгоспному виробництві працюють 32 електродвигуни. В населення є 326 радіоприймачів, 40 телевізорів, 7 легкових автомашин, 35 мотоциклів, 128 велосипедів. В 7 будинках є газові плити.

  6.  Відомості про населення.

Загальна чисельність населення та розподіл за професіями.

В селі була така кількість населення (без Головківського хутора).

 

1771

1859

1896

1916

1925

1962

Всього

48

198

241

812

952

1317

Чоловіків

 

116

115

372

453

641

Жінок

 

82

126

440

499

676

 

В Головківському хуторі

 

1879

1925

1962

Всього

64

230

180

Чоловіків

35

113

82

Жінок

29

117

98

 

На 1 січня 1963 року була така кількість дворів:

Населені пункти

Всього

Дворів колгоспників

Дворів робітників і службовців

с.Мартоіванівка

438

156

282

х. Головківський

68

48

20

Разом

506

204

302

 

   До Великої Соціалістичної революції  (станом на 1913 рік) в с.Мартоіванівці було 132 двори. Це були селяни, які разом мали 389,8 десятин землі, з них 28 дворів мали 236,2 десятини, а решта 104 дворів мали разом 153,6 десятин.

   Більшість селян, щоб заробити кусок хліба для сім'ї йшла в найми до поміщика Гороновича, який мав в Мартоіванівці 476 десятин та в Лелеківці 2113 десятин землі. Батракували селяни і в місцевих куркулів, а також ходили на заробітки за межі свого села.

   З середньою освітою в селі був лише один учитель та піп. За роки Радянської влади докорінно змінився соціальний лад села. Станом на 1965 рік в селі з 1317 чоловік населення 429 колгоспники, 672 робітники та 216 службовців. З'явились нові професії: агроном, зоотехнік, технік, інженер, фельдшер, акушерка, шофер, тракторист, комбайнер, електрик. В селі жили в основному українці, але були також росіяни та інші національності.

    7. Сільське господарство.

 В селі був  колгосп «Шлях до комунізму» до складу якого входили  такі населені пункти: с.Мартоіванівка, с.Звенигородка  та хутір Головківський. Колгосп мав 2447 га земельних угідь, з яких 1711 га орної землі, пасовищ 306 га, садів 40 га, лісів і чагарників з лісосмугами 32 га, присадибні ділянки колгоспників 184га та 174 га непридатної землі. На полях колгоспу в основному вирощували  такі культури: озима пшениця, кукурудза, соняшник, цукровий буряк, горох, ячмінь, овес та овочі. Порівняльних даних про врожайність провідних культур в 1913-1928 роках з сучасною врожайністю немає.

В колгоспі  було 1064 голів великої рогатої худоби, в тому числі корів 346 , свиней 699 , овець  309 , курей 1116  та 186 пчолосімей. Були в колгоспі 8 автомашин, 10 тракторів, 3 зернових, 3 кукурудзозбиральних, 2 силосозбиральні та 2 бурякозбиральні комбайни. В післявоєнні роки побудовано: 4 корівники, 1 телятник, 4 свинарники, 1 вівчарник, 1 курятник, 1 ошманик, 2 тракторні польові стани, зерносховище, овочесховище, гараж та майстерні. З довоєнних господарських будівель залишився лише один корівник та конюшня. Колгосп являвся  членом районної міжколгоспної будівельної організації.

 Висновок

   Ось така коротенька біографія минулого села Марто – Іванівки,де й нині живуть і працюють його жителі,які винесли всю тяжкість становлення нашої держави,тяжкі роки війни… Але на цьому розвиток нашого села не закінчився:побудовано ФАП ,дитячий садок, газифіковано село та ін.

Де степ широкий,наче море,

Де дише пахощами гай,

Де небо зоряне,прозоре -

То наш святий,чудовий край.

Де житом ниви зеленіють,

Де пісня жалісно луна,

Де хати в вишеньках біліють –

То мила, рідна сторона.

                      В. Залізняк.

  То ж живіть у ньому,радійте,зростайте і бережіть для прийдешніх поколінь